Неофіційний сайт НЛТУУ (Національний лісотехнічний університет України)

15
Тра

Велосипеди і їх використання

До середини 1990-х років склалося кілька напрямків у використанні велосипеда. Всі вони зводяться до їзди на двох колесах, але відповідні обладнання та техніка досить спеціалізовані.

Велотуризм

З підвищенням у Європі та США інтересу до велосипеду виникла ціла індустрія велосипедного туризму. Десятки, якщо не сотні комерційних компаній та некомерційних організацій пропонують велотури різного масштабу – від одноденних поїздок до тривалих екскурсій по різних країнах. До речі, рекомендую велосипедну екскурсію по Львову. В маршрут цієї екскурсії входить огляд львівських парків, церков, що розміщені за межами центру міста та інших цікавих туристичних об’єктів. Окремі організації влаштовують велосипедні походи, учасники яких самі везуть все своє туристське спорядження і ночують у наметах, але, як правило, комерційні велотури відбуваються досить комфортно: весь багаж перевозиться на автофургонах, а туристи отримують хороше харчування і ночують у готелях.

Побутові та ділові поїздки.

Одношвидкісний дорожній велосипед, розрахований на важкі умови експлуатації, з давніх пір був основним транспортним засобом у країнах, що розвиваються. Його не тільки легше купити і дешевше утримувати, ніж коня або автомобіль, але він дуже ефективний при транспортуванні дітей та доставці товарів на ринок. У великих містах промислово розвинутих країн, таких, як Англія, Голландія або Данія, велосипеди, як і раніше, широко застосовуються для доставки дрібних партій різних бакалійних товарів. Крім того, на велосипед все частіше дивляться як на реальну альтернативу автомобілю в регулярних поїздках на роботу і по магазинам на відстані не більше 20 км.

Велогонки

Велосипедні гонки проводяться на шосейних дорогах, на закритих або відкритих велотреках або поза межами доріг з твердим покриттям – на пересіченій місцевості або на грунтових дорогах. Переможець визначається за часом проходження дистанції або як той, який першим фінішував. Перші шосейні велогонки відбулися в 1868 у Франції та в Англії. На Європейському континенті перевага й надалі віддавалася шосейним перегонам, але в Англії через поганий стан доріг більшого поширення отримали трекові перегони. У США велогонки вперше були проведені в 1878. До 1890-х років вони стали настільки популярним видовищним літнім видом спорту в Європі, що були включені в програму відновлених в 1896 Олімпійських ігор. У 1900 був створений Міжнародний союз велосипедистів (UCI), що встановив сучасні правила для даного виду спорту. Цей союз здійснює контроль за міжнародними змаганнями, затверджує та реєструє велосипедні рекорди. У 1965 були утворені дві підлеглі UCI організації – одна для гонщиків-аматорів, інша – для професіоналів. У професійну організацію, Міжнародну федерацію професійного велоспорту, входять близько десятка західноєвропейських країн. Організація ж гонщиків-аматорів, Міжнародна федерація любителів велоспорту, нараховує понад 100 країн-учасниць.

Шосейні велогонки.

Існує кілька основних видів шосейних велогонок. Так звані гонки на час проводяться у формі індивідуальних заїздів: учасники стартують по одному через деякі (звичайно однохвилинні) інтервали, і їхня мета – або пройти за найкоротший час фіксовану дистанцію (зазвичай від 16 до 160 км), або за фіксований час (зазвичай 12 або 24 години) пройти найбільшу відстань. Більшість шосейних велогонок проводиться з загальним стартом всіх гонщиків або команд. Один із видів таких перегонів – “критеріум” – гонки з порівняно коротким (2-5 км) кільцем, зазвичай по вулицях в центральній частині міста, причому кожен учасник повинен пройти однакова кількість кіл, в сумі складає 65-100 км, а переможцем вважається той, хто першим фінішує. Два інших види одноденних шосейних велогонок – по незамкнутій або кільцевій довгій дистанції. Багатоденні багатоетапні перегони являють собою, по суті, послідовність одноденних гонок по незамкнутих ділянках шосе, і перемагає в них той, хто набере найменший час в сумі по всіх етапах. Таким чином, гонщик в принципі може виявитися переможцем, не вигравши жодного етапу. Найвідоміша і сама важка міжнародна велогонка такого типу (що включає в себе і гонки на час) – це Тур-де-Франс, яка з 1903 проводиться щорічно, за винятком військових років, по території Франції та п’яти сусідніх країн. Її конкретний маршрут по шосейних дорогах і гірських перевалах щороку змінюється. Довжина маршруту складає 4000-4800 км. Власник жовтої майки переможця цієї велогонки зазвичай вважається кращим велосипедистом світу. Самі оригінальні з основних видів шосейних велогонок – це гонки на витривалість. У таких гонках по виключно довгому маршруту учасники на одномісних або тандемних велосипедах їдуть вдень і вночі, роблячи якомога менше зупинок для відпочинку. Шосейна велогонка є також складовою частиною триатлону, тобто змагання в трьох видах спорту, в якому перемагає той, хто першим фінішує, пропливли, проїхавши на велосипеді та пробіжавши відповідні ділянки встановленої дистанції.

Трекові велогонки.

Такі велогонки проводяться на треках з крутими віражами, збудованими під відкритим небом або в велодромах. Довжина треку, бетонного або дерев’яного, становить від 150 м в закритому приміщенні до 500 м під відкритим небом, але в останньому випадку частіше всього вона дорівнює 333 м. Деякі трекові велогонки проводяться як змагання з гандикапом: при масовому старті порядок, у якому стартують учасники , визначається продемонстрованими раніше швидкістю і майстерністю. Інші види трекових велогонок – загальні заїзди кількох гонщиків одночасно на коротку дистанцію (зазвичай 1000 м для чоловіків і 500 м для жінок); гонки переслідування (зазвичай на 4-5 км), в яких два гонщика або дві команди стартують на протилежних кінцях треку і намагаються наздогнати один одного до приходу на фініш; перегони на середню дистанцію (велике число кіл, в сумі складає 5, 10 чи 15 км); гонки на час; нарешті, перегони за лідером, тобто за мотоциклом.

Позашляхові велогонки

Позашляхові велогонки теж дуже поширені, але вони проводяться по-різному в Європі та США. У Європі популярні велокроси, які вперше були проведені на початку 20 ст. у Франції і до 1950-х років поширилися по всіх європейських країнах. Дистанція велокросу зазвичай невелика (від 2 до 25 км) і складається з певного числа кіл. На ній передбачаються різні перешкоди: огорожі, броди, бруд, пісок, ліс, канави, дерева, що впали, вузькі проходи, русла струмків і навіть штучні бар’єри. Старт – загальний, учасники можуть в залежності від обставин або їхати на велосипеді, або злізти з нього і бігти з ним як у звичайному кросі, вони можуть також мати помічника з новим велосипедом для заміни пошкодженого транспорту. У велосипеда для велокросу звичайні шосейні передачі, але більш міцні ободи коліс і більш широкі шини. Велокроси, як правило, проводяться з вересня по березень, так що до всіх труднощів на дистанції ще додаються фактори холодного сезону.

Один коментар до “Велосипеди і їх використання”

Залиште коментар

Ви повинні зареєструватись для того, щоб мати можливість додавати коментарі.

Поставте будь-яке наше посилання у себе на сайті і пришліть його нам по e-mail і ми поставимо Ваше посилання у нас.

© 2016 Неофіційний сайт НЛТУУ (Національний лісотехнічний університет України)

При копіюванні матеріалів посилання на сайт nltuu.com.ua є обов'язковим