До середини 1990-х років склалося кілька напрямків у використанні велосипеда. Всі вони зводяться до їзди на двох колесах, але відповідні обладнання та техніка досить спеціалізовані.

Велотуризм

З підвищенням у Європі та США інтересу до велосипеду виникла ціла індустрія велосипедного туризму. Десятки, якщо не сотні комерційних компаній та некомерційних організацій пропонують велотури різного масштабу – від одноденних поїздок до тривалих екскурсій по різних країнах. Окремі організації влаштовують велосипедні походи, учасники яких самі везуть все своє туристське спорядження і ночують у наметах, але, як правило, комерційні велотури відбуваються досить комфортно: весь багаж перевозиться на автофургонах, а туристи отримують хороше харчування і ночують у готелях.

Побутові та ділові поїздки.

Одношвидкісний дорожній велосипед, розрахований на важкі умови експлуатації, з давніх пір був основним транспортним засобом у країнах, що розвиваються. Його не тільки легше купити і дешевше утримувати, ніж коня або автомобіль, але він дуже ефективний при транспортуванні дітей та доставці товарів на ринок. У великих містах промислово розвинутих країн, таких, як Англія, Голландія або Данія, велосипеди, як і раніше, широко застосовуються для доставки дрібних партій різних бакалійних товарів. Крім того, на велосипед все частіше дивляться як на реальну альтернативу автомобілю в регулярних поїздках на роботу і по магазинам на відстані не більше 20 км.

Велогонки

Велосипедні гонки проводяться на шосейних дорогах, на закритих або відкритих велотреках або поза межами доріг з твердим покриттям – на пересіченій місцевості або на грунтових дорогах. Переможець визначається за часом проходження дистанції або як той, який першим фінішував. Перші шосейні велогонки відбулися в 1868 у Франції та в Англії. На Європейському континенті перевага й надалі віддавалася шосейним перегонам, але в Англії через поганий стан доріг більшого поширення отримали трекові перегони. У США велогонки вперше були проведені в 1878. До 1890-х років вони стали настільки популярним видовищним літнім видом спорту в Європі, що були включені в програму відновлених в 1896 Олімпійських ігор. У 1900 був створений Міжнародний союз велосипедистів (UCI), що встановив сучасні правила для даного виду спорту. Цей союз здійснює контроль за міжнародними змаганнями, затверджує та реєструє велосипедні рекорди. У 1965 були утворені дві підлеглі UCI організації – одна для гонщиків-аматорів, інша – для професіоналів. У професійну організацію, Міжнародну федерацію професійного велоспорту, входять близько десятка західноєвропейських країн. Організація ж гонщиків-аматорів, Міжнародна федерація любителів велоспорту, нараховує понад 100 країн-учасниць.

Шосейні велогонки.

Існує кілька основних видів шосейних велогонок. Так звані гонки на час проводяться у формі індивідуальних заїздів: учасники стартують по одному через деякі (звичайно однохвилинні) інтервали, і їхня мета – або пройти за найкоротший час фіксовану дистанцію (зазвичай від 16 до 160 км), або за фіксований час (зазвичай 12 або 24 години) пройти найбільшу відстань. Більшість шосейних велогонок проводиться з загальним стартом всіх гонщиків або команд. Один із видів таких перегонів – “критеріум” – гонки з порівняно коротким (2-5 км) кільцем, зазвичай по вулицях в центральній частині міста, причому кожен учасник повинен пройти однакова кількість кіл, в сумі складає 65-100 км, а переможцем вважається той, хто першим фінішує. Два інших види одноденних шосейних велогонок – по незамкнутій або кільцевій довгій дистанції. Багатоденні багатоетапні перегони являють собою, по суті, послідовність одноденних гонок по незамкнутих ділянках шосе, і перемагає в них той, хто набере найменший час в сумі по всіх етапах. Таким чином, гонщик в принципі може виявитися переможцем, не вигравши жодного етапу. Найвідоміша і сама важка міжнародна велогонка такого типу (що включає в себе і гонки на час) – це Тур-де-Франс, яка з 1903 проводиться щорічно, за винятком військових років, по території Франції та п’яти сусідніх країн. Її конкретний маршрут по шосейних дорогах і гірських перевалах щороку змінюється. Довжина маршруту складає 4000-4800 км. Власник жовтої майки переможця цієї велогонки зазвичай вважається кращим велосипедистом світу. Самі оригінальні з основних видів шосейних велогонок – це гонки на витривалість. У таких гонках по виключно довгому маршруту учасники на одномісних або тандемних велосипедах їдуть вдень і вночі, роблячи якомога менше зупинок для відпочинку. Шосейна велогонка є також складовою частиною триатлону, тобто змагання в трьох видах спорту, в якому перемагає той, хто першим фінішує, пропливли, проїхавши на велосипеді та пробіжавши відповідні ділянки встановленої дистанції.

Трекові велогонки.

Такі велогонки проводяться на треках з крутими віражами, збудованими під відкритим небом або в велодромах. Довжина треку, бетонного або дерев’яного, становить від 150 м в закритому приміщенні до 500 м під відкритим небом, але в останньому випадку частіше всього вона дорівнює 333 м. Деякі трекові велогонки проводяться як змагання з гандикапом: при масовому старті порядок, у якому стартують учасники , визначається продемонстрованими раніше швидкістю і майстерністю. Інші види трекових велогонок – загальні заїзди кількох гонщиків одночасно на коротку дистанцію (зазвичай 1000 м для чоловіків і 500 м для жінок); гонки переслідування (зазвичай на 4-5 км), в яких два гонщика або дві команди стартують на протилежних кінцях треку і намагаються наздогнати один одного до приходу на фініш; перегони на середню дистанцію (велике число кіл, в сумі складає 5, 10 чи 15 км); гонки на час; нарешті, перегони за лідером, тобто за мотоциклом.

Позашляхові велогонки

Позашляхові велогонки теж дуже поширені, але вони проводяться по-різному в Європі та США. У Європі популярні велокроси, які вперше були проведені на початку 20 ст. у Франції і до 1950-х років поширилися по всіх європейських країнах. Дистанція велокросу зазвичай невелика (від 2 до 25 км) і складається з певного числа кіл. На ній передбачаються різні перешкоди: огорожі, броди, бруд, пісок, ліс, канави, дерева, що впали, вузькі проходи, русла струмків і навіть штучні бар’єри. Старт – загальний, учасники можуть в залежності від обставин або їхати на велосипеді, або злізти з нього і бігти з ним як у звичайному кросі, вони можуть також мати помічника з новим велосипедом для заміни пошкодженого транспорту. У велосипеда для велокросу звичайні шосейні передачі, але більш міцні ободи коліс і більш широкі шини. Велокроси, як правило, проводяться з вересня по березень, так що до всіх труднощів на дистанції ще додаються фактори холодного сезону.