Елементи ранніх релігій в тій чи іншій формі існують у сучасних, в тому числі і світових релігіях.

Потрібно усвідомлювати, що національні релігії виростають із суспільних умов існування будь-якого народу і тому вони не подібні між собою, але всіх їх єднає те, що вони сформувались саме серед одного народу, зрослися з ним.

Індуїзм, як древня релігія склалася на базі давнього брахмаїзму, точніше як підсумок суперництва, як результат його перемоги і виник індуїзм. Основи індуїзму походять від вед та пов‘язаних з ними легенд та текстів.

Більшість ведичних богів відійшли в минуле і тільки незначна їх частина, головним чином завдяки згадуванню в міфах і легендах, збереглася у людській пам‘яті. Тому не дивно, що у спрощеному і переробленому індуїзмі на перший план увійшли нові божества, точніше нові іпостасі тих самих давно відомих державних богів, які набули нового життя в релігійній системі індуїзму. Ці боги були ближчими і зрозумілішими людям, їх інакше і шанували. Кривава ведична жертва була витіснена богослужінням без жертв хоч теза убивство заради бога – це вбивство остаточно не знята ще досі.

Найважливішими з численних богів вважають трьох (тримурті) – Брахму, Шиву і Вішну. Як правило в системі індуїзму поділили між собою повні, властиві верховному богові функції: творчу, руйнівну, охоронну, хоча нерідко вони збігаються. Кожен з цієї трійці має власні обличчя, характер і сферу дії.

У збірниках міфологічних сюжетів та ритуальних приписів (пуранах) поряд з багатьма іншими найчіткіше окреслено два головних напрями індуїзму вішнуїзм і шиванізм. Більшість учених вважає, що історично першим був вішнуїзм. Побутують і твердження, що шиваїзм давніший, які визначають вирішальну роль вішнуїзму в усунені з історичної сцени буддизму.

Бог вішну згадується ще в Ригведі. Там він – скромний покровитель землеробства і скотарства, чоловічої сили для продовження роду. Він надає перемогу вищому ведичному богові Інді у боротьбі з демоном Врітрою. Ім‘я його значиться в пантеоні бога Сонця, вважають, що він доарійського походження, що це ім‘я якого дравірського божества.

Конфуціанство сформувалося на рубежі VI—V ст. до н.е. як філософське вчення, в якому домінував соціально-моральний аспект. З часом воно розвинулося в одну з найвпливовіших у Китаї (поряд із буддизмом і даосизмом) релігійно-філософських систем, серцевиною якої є ідеал досконалої людини, передумови і засади соціального порядку.

Особливості розвитку конфуціанства. Запропонував та обґрунтував його великий китайський мислитель Конфуцій.

Даосизм як одна з провідних релігійно-філософських течій Китаю виник приблизно одночасно з конфуціанст­вом (VII ст. до н.е.), а як цілісна релігійно-філософська система склався в IV—III ст. до н.е. Засновником його вважають давньокитайського філософа Лао-цзи («Стара ди­тина»), хоч багато синологів (китаєзнавців) сумніваються, що така особа існувала насправді. За легендою, мати носи­ла його кілька десятків років, народивши старим. «Цзи», щоправда, означає і «філософ».

Синтоїзм (31 млн віруючих). У перекладі з японської мови “синто” означає “шлях богів”. Японія у багатьох відношеннях є країною унікальною. Всі поширені в ній релігійні течії” мають відбиток взаємо-запозичення і взаємовпливу.

Юдаїзм, іудаїзм, «єврейська релігія»; від імені Іуди, сина біблійського патріарха Іакова ) — одна з найстародавніших етнічних релігій, релігія давніх юдеїв, що проживали на території Палестини та віруючих сучасних євреїв, заснована, відповідно до Старого Заповіту, на заповітах Бога Аврааму близько 2000 до Р.Х. і поновлена заповітами Мойсея близько 1200 до Р.Х.

Ви можете завантажити дану роботу повністю, клікнувши на посилання.