Перші дослідження в галузі надійності і опрацювання її концепцій відноситься до кінця другої світової війни. Причиною для організації робіт в цій галузі було усвідомлення в США факту, що створена в роки війни техніка не забезпечувала достатню ефективність її використання внаслідок багаточисельних відмов. Так, наприклад, до 60% літаків, призначених для Далекого Сходу, виявились непрацездатними; 50% електронної апаратури виходило з ладу під час зберігання до використання за призначенням. Той факт, що найбільш низькою надійністю володіла електронна апаратура, послужив стимулом для першочергового розгортання робіт з надійності стосовно до цих видів техніки.

Першими організаціями, що розгорнули дослідження в галузі надійності військового спорядження, були спеціально створені в США Комітет розвитку електронних ламп (1943р.), Управління з електронних ламп (1946р.), Управління з аеронавігаційної радіоапаратури (1946р.), Управління з авіаційних матеріалів (1947р.), Управління з дослідження і розвитку в області авіації (1950р.). В цей період до робіт в галузі надійності приєднались і інші науково-дослідні організації.

В США в серпні 1952 року була організована консультативна група з надійності в галузі електронної апаратури, якою розроблені перші стандарти з надійності.

Перший національний симпозіум з надійності відбувся в Нью-Йорку в 1954р. і з цього часу проводиться щорічно.

Наступний розвиток робіт в галузі надійності деякі спеціалісти розділяють на три етапи.

Перший етап (1943–1958р.р.) називають ”олівцево-паперовим.” В цей період проводився статистично-імовірнісний опис напрацювань до відмови, що розподілялись за експоненціальним законом. Моменти настання і причини відмов розглядалися як випадкові події, що володіють “фатальною неминучістю”, як “внутрішня властивість елементів” без аналізу причин, що викликають появу відмов.

Другий етап (1958–1968р.р.) характеризувався широким розвитком робіт з експериментальної оцінки фактичної надійності, збиранням та опрацюванням експлуатаційної інформації з надійності. Основним результатом цього етапу є перегляд концепції про “випадковість причин відмов і їхню неминучість”. Багато випадкових відмов було пояснено, встановлено взаємозв’язок між конструкцією виробів, технологією і причинами відмов. Інформація про надійність виробів стала повнішою і внесла значне пояснення в суть відмов.

Третій етап (з 1968р.) характеризується як подальшим розвитком математичної теорії надійності, так і зближенням цієї науки з технічними дисциплінами, наданням надійності інженерної спрямованості. Для робіт третього етапу характерним є усвідомлення того, що:

- необхідно відмовитись від концепції випадковості причин відмов і зв’язати їх з конструктивно-технологічними факторами;

- необхідно не тільки констатувати випадки і кількість відмов, але і встановлювати їхні причини;

- методи промислового контролю, які діють на підприємствах, повинні бути спрямовані на виявлення дефектів, які приводять до відмов;

- необхідно перейти на контроль надійності виробів в умовах виготовлення.

Сучасним концепціям організації робіт в галузі надійності в більшості країн надається конкретна практична спрямованість. Так, наприклад, в Японії видане спеціальне керівництво для директорів фірм, в якому визначені конкретні заходи щодо робіт в галузі надійності. До таких заходів відносяться:
1) аналіз причин відмов виробів-аналогів; 2) використання стандартизованих елементів; 3) спрощення конструкцій систем (виробів); 4) виправлення помилок в процесі конструювання і виготовлення; 5) постійне вивчення досягнутого рівня надійності; 6) забезпечення потрібного рівня надійності комплектуючих елементів; 7) використання резервування; 8) забезпечення легкості оглядів і технічного обслуговування; 9) чітка регламентація в технічних умовах режимів експлуатації і функціональних обмежень; 10) встановлення умов зберігання і максимально допустимої тривалості зберігання; 11) вибір необхідного упакування, що зменшує транспортні удари і вібрації; 12) контроль за субпідрядниками, вибір субпідрядників, що поставляють продукцію гарантованої якості; 13) облік часу виконання функцій і регламентація допустимого терміну використання виробу; 14) точне дотримання регламенту технічного обслуговування.

Ви можете завантажити конспект лекцій, методички та розрахункові роботи з ТТС і НМ, клікнувши на посилання.